Інтерв'ю

Довга дорога додому: історія-перемога херсонки над онкологією

Кожному з нас життя підкидає випробування. Ми не знаємо, що це буде і скільки часу маємо на це витратити. Але одне потрібно запам’ятати – перемога за нами.

Сьогодні ми розповімо вам про херсонку, яка вистояла усі випробування і продовжує радіти життю. Вона на власному прикладі доводе, що оптимізм, бажання жити – переможе, а усі мрії обов’язково здійсняться.

Довга дорога додому: історія-перемога херсонки над онкологією

Знайомтеся, Валерія Мандролько! Сьогодні вона пише книжки, малює чудові листівки та дарує людям добро. І лише рідні знають, як ще декілька років тому їх тендітна Валерія знаходилася на межі смерті. Онкологія розділила її життя на до та після, але вона вважає її подарунком.

Про лікарняні будні, випуск нової книги та оптимізм читайте в нашому інтерв’ю.

– Валерія, розкажіть за яких обставин Ви дізналися про свою хворобу?

– Це було в далекому 2013 році. Хоча, все як вчора. У мене різко погіршилася мова. Якщо говорити точніше: з’явилася гугнявість і постійний нежить. Лікарі припускали, що це гайморит. Внутрішній голос підказував: “Валерія, тут щось не те”. Я знала, справа в іншому, адже моя інтуїція ніколи не підводить. Всередині організму мені щось заважало, навіть випирало. Тому під час постійних оглядів просила лікарів бути уважними. Це була вона, моя Хорді (“хордома” – пухлина основи ската черепа, рідкісне захворювання, 1: 1 000 000).

Довга дорога додому: історія-перемога херсонки над онкологією

– Скільки років Ви витратили на лікування?

Три роки. Для когось це досить великий термін. Чесно скажу, що за ці три роки було різне. Довелося перенести 15 операцій, кожна з яких тривала близько 8 годин. Та це ще не все….три трепанації черепа, близько двох місяців виключно постільний режим і вісім місяців харчування через зонд. Супроводжувалося все жахливим болем, косоокістю і тимчасовою втратою слуху. Жахає, чи не так? Чесно, без брехні, це кращий досвід. Якби не Хорді, яка прийшла врятувати мене (так, саме врятувати), я була б іншою.

– До хвороби Ви навчалися на факультеті готельно-ресторанної справи в ХДУ. Відновилися після лікування чи вирішили займатися іншим?

– Освіта – цікава тема. Ні, зараз я не навчаюсь в інститутах і коледжах, адже йшла туди не за власним бажанням. Просто хотіла довести, що можу. Сьогодні ж “папірець” повинен (зверніть свою увагу на це слово) бути у всіх. Перебуваючи в Німеччині на лікуванні, зрозуміла, що не хочу витрачати свій час. Повернувшись в Україну завершила навчання. Чи шкодую я? Анітрохи! Чому? Я займаюся саморозвитком: штурмую інтернет-портали, читаю книжки, переглядаю вебінари і слухаю лекції. Отримую необхідні знання від кручений всіх людей, які зустрічаються на моєму шляху. Життя – мій наймудріший вчитель. 

– Ви позитивна і світла людина. Як вдається побороти всі труднощі і не втрачати оптимістичний настрій?

Мені частенько ставлять це питання. Але завжди складно на нього відповідати. Зрозуміло, я можу і дозволяю собі рюмсати, даю вихід негативним емоціям і болю. Є один секрет: не фокусую на цьому увагу. Відразу веду з собою діалог (так, я розмовляю сама з собою). Ставлю питання: “Чим тобі допоможе самокопання в “брудній білизні”? Ти можеш щось змінити? Для чого тобі ця ситуація?” Це дійсно допомагає. Також моєю розрадою є хобі: прогулянки (без гаджетів), музика (релакс, лаунж, джаз).

Довга дорога додому: історія-перемога херсонки над онкологією

– Хобі – топ-тема для Вас. Скоріше розкажіть про свою книгу, яку Ви написали після одужання

– Я почала писати досить давно. Спочатку, це були публікації в соціальній мережі “Instagram”, де ділилася своїм маршрутом. Коли настав час ремісії, продовжувала писати. Але це було виключно в нотатках і лише для себе. Одного разу перечитала написане і замислилася про публікацію книги. Ось так і з’явилася моя “Довга дорога додому”.

– Цікаво! Скільки ж часу витратили на перевірку, друк? Взагалі, хто займався цієї роботою?

– Таких деталей вже не пам’ятаю. Підготовка тривала близько року. Тільки два місяці витрачено на редагування та ілюстрацію. Після чого знайшла друкарню, замовила планшетки (так, моя книга іншого формату) і приступила до збору. Повторюю, що я писала виключно для себе і ця книга з’явилася неочікувано. Усі бажаючи купували її не лише у друкованому, а й онлайн-вигляді. У Херсоні проводила декілька презентацій-зустрічей. 

– Що далі? Вашим прихильникам варто очікувати продовження?

– Я довго думала щодо продовження. Про що писати? Поки роздумувала, з’явилася дитяча казка про містера Спаркса (мого мопса) і поступово приступила до розповідей. Звичайно ж, я надрукую ці книжки. Але час від часу я повертаюся до думки: “Валерія, ти будеш писати продовження?” І скажу Вам, продовженню бути. Я вже працюю над цим. Кожен з Вас може прочитати, так як я публікую глави в телеграм каналі. Для цього необхідно знайти мене в  “Instagram” @valeri_ua, там необхідна інформація. 

Довга дорога додому: історія-перемога херсонки над онкологією

– Це добре! Крім написання Ви ще створюєте листівки, розкажіть і про них

– Листівки – моя душа. Проте це лише частина творчості. Також малюю картини, створюю ілюстрації і багато іншого. Все це роблю виключно власними руками, тобто ніякого друку. Для них я створила особистий акаунт у соціальній мережі “Instagram”. Ціни різні, все залежить від складності та витраченого часу.

– Що побажаєте людям, які потрапили у скрутну ситуацію і сьогодні борються з хворобою?

– Чому побажання тільки тим, хто бореться? Тут необхідно побажання всім, щоб не допустити цього. Слухайте себе. Слухайте свій організм. Допомагайте собі. Не вимагайте і пам’ятайте: ви тут не просто так. Будь-яка ситуація, будь-який досвід, він не просто так. Перестаньте бути жертвою. Полюбіть себе! Станьте для себе самим добрим і люблячим батьком. Перестаньте вимагати від інших. Краса в очах того, хто дивиться. Що бачите Ви?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close
Close