Інтерв'ю

Танець – моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

“Я танцюю скрізь: у кав’ярні, магазині, школі і на вулиці. Головне, щоб музика мені була до вподоби”,- розповідає Давід Бем.

Хлопцю всього 9 років, проте він знає, якщо хочеш отримати омріяне, потрібно багато працювати. Його розпорядок дня нагадує графік бізнесмена або зірки. Там немає вільної хвилини, аби просто байдикувати чи вештатися вулицями міста.

Вихованням та розвитком сина займається мама. У своїй тактиці вона дотримується приказки «Що посієш, той пожнеш». Тож, аби с хлопця виросла гідна людина, працює з ним змалечку.

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

Давід Бем знайшов час для спілкування з журналістами інтернет-видання «Мій Херсон». Про цікаве дитинство читайте далі в нашому інтерв`ю.

Розкажи,  з чого розпочалася твоя любов до танців?

Танці – не перше моє захоплення. Перед тим, як потрапити до танцювальної зали, я майже рік прозаймався джиу-джитсу. Мені довелося покинути спорт через непосидючість. Після мама запропонувала відвідати пробне тренування у танцювальній студії “Майстер-клас”. Зайшовши до зали я відчув, що хочу тут залишитися.

Класно. Не жалкуєш, що пішов зі спорту?

Ні. На тренуваннях з боротьби я відчував себе скуто. Займатися мені начебто подобалося, а ось ця постійна дисципліна – ні. У танцювальному залі все набагато легше. Те, що називають спортсмени хаосом, для хореографів  – один із різновидів танцю. Так я вже займаюся у цій школі 5 років.

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

Яка кількість конкурсів вже на твоєму рахунку?

За п’ять років я відвідав близько двадцяти танцювальних конкурсів. Виступав у різних містах України: Одеса, Миколаїв, Київ, Дніпро та інші. Часто танцювальні конкурси проходять в Херсоні і я обов’язково беру участь. Вони тривають довго, але мені подобається змагатися. 

– А чи пам’ятаєш свій перший виступ на великій сцені? Які емоції відчував?

Коли я вперше готувався до змагань, то не повністю розумів, як усе відбуватиметься. Мені здавалося, що ми просто будемо танцювати, тобто без судей, медалей та перемог. Побачивши місце для виступу, кількість людей хвилювався. Але, навіть, емоції не завадили мені отримати перше місце. З кожним виступом хвилююся все менше. Коли кажуть моє ім’я і дають медаль – радію. 

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

Якщо ж перемога дістається іншому, як переживаєш поразки?

Спочатку мені було важко програвати. Інколи плакав, не мав бажання більше ходити на тренування. Але мама завжди каже, що потрібно більше тренуватися, краще готуватися до змагань і налаштовуватися на перемогу. Тож сьогодні я вже не так реагую на програш, та і взагалі останнім часом став займати лише перші місця. 

– Крім тренувань, як ще розвиваєш танцювальні навички?

 Я відвідую танцювальні табори. Два тижні проводжу у незнайомому місці, з класними тренерами, танцівниками зі всієї країни. Головна мета танцювального табору зовсім не відпочинок, а отримання нових навичок, розвиток. Щодня у нас близько 5 тренувань. Мені подобаються такі поїздки, адже там ще можна знайти нових друзів. 

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

Давай поговоримо про акторську майстерність. Ти ще граєш на сцені?

– Так, звичайно. Я ж з першого класу навчаюся в Херсонському Таврійському ліцеї мистецтв. Потрапити туди було складно, але мені вдалося успішно скласти іспити і стати учнем цього закладу. Ми вже неодноразово виступали на сцені і не лише у Херсоні, а й інших містах України. Мені доводилося грати вже дві головні ролі: собаку та принца. 

Чим відрізняється навчання в ліцеї мистецтв від звичайної школи?

Ми вчимося довше. Якщо в інших школах діти йдуть додому о 12:00, то ми до 15:00. У нас більше навантаження, уроків. Крім математики, читання та письма ще є уроки сценічного мовлення, театральне мистецтво і музика. Там ми вчимо нові слова, репетируємо вистави. Це не просто додаткові заняття, які можна відвідувати за бажанням, а обов`язкові. Наприкінці семестру у табелі ставлять оцінки і вони впливають на загальну успішність. Проте я не жалкую, що навчаюся в ліцеї.

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

У завантаженому графіку є місце для розваг та відпочинку? Не втомлюєшься від такої кількості тренувань?

Бувають випадки, коли зовсім не бажаю йти на тренування. Настрій пограти у PlayStation чи переглянути мультфільми. У таких ситуаціях з моєю лінню може боротися лише мама. Вона не кричить і не змушує, а просто переконує. Тобто каже, чому під час змагань буду собі вдячний. Часу для розваг вистачає. Тренування мені подобаються більше, ніж просто погуляти. 

Чи замислюєшся над майбутньою професією?

Інколи замислююся, але мені лише 10 років, тому є час для остаточного визначення. Сьогодні я не бачу себе у ролі тренера або всесвітньовідомого актора.  Ці професії мені здаються дуже складними. Хотілося б мати роботу, пов`язану з комп`ютером: програмування або блогерство. Але поки що не знаю.

Танець - моє життя: історія юного херсонця, підкорившого Всеукраїнські сцени

Хлопець впевнений, краще бути цілодобово зайнятим, ніж витрачати свій час на гуляння. Можливо, танці у майбутньому і не стануть в нагоді, але досвід та витримка – гарні товариші.

 «Якщо ви мрієте потрапити на тренування, просто приходьте. Не потрібно боятися. Ви спробуйте, а можливо, це стане вашою улюбленою справою»,- каже Давід. 

Читайте також

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Close
Close